Мені багато було відпущено щастя на землі

Ілля Юхимович Рєпін народився 24 липня (5 серпня) 1844 р. у слободі Осинівка міста Чугуєва на Харківщині. З 13 років навчався живопису у І.Бунакова. У 1863 році поступив в Академію Мистецтв в Петербурзі. Він був старанним учнем, в 1869 році був нагороджений малою золотою медаллю за картину «Іов і його друзі». А в 1872 році отримав велику золоту медаль за програму «Воскресіння дочки Яіра». Живописець, дійсний член петербурзької Академії мистецтв Рєпін — не тільки людина-епоха, але і художник-епоха. Він був наділений дивовижною здатністю "реагувати" буквально на все, що відбувалося навколо. Народництво, тероризм, толстовство, російсько-турецька війна, Перша світова війна, три революції — Рєпін на все "відгукнувся". Причому відгуки ці з'являлися не просто як "обов'язок" або "відписка", а цілком щиро і захоплено, хоча картини могли бути різного рівня, від шедевра до "провалу". У 1876 р. Рєпін приїжджає до Чугуєва, в якому не був 8 років. Тут він пише портрети селян — "Мужик з лихим оком" (моделлю для якого був золотар І.Радов, хрещений батько художника), "Мужичок з полохливих", а також чудового "Протодиякона" (портрет чугуївського протодиякона І.Уланова). У Чугуєві Рєпіна відвідує М.Мурашко, який заснував у 1876 р. в Києві рисувальну школу. Рєпін дарує давньому другові кілька своїх творів, а в 1878 р. бере участь у виставці, влаштованій на користь його художньої школи. Проте залишатися в рідному місті назавжди Рєпін не збирався. Одного разу художник познайомився з молодим лікарем, який повідомив йому про користь сну на відкритому повітрі. Після цього Рєпін завжди спав з відкритими кватирками навіть в лютий мороз.

Був одружений двічі. Першою дружиною стала сестра друга, Віра Шевцова. Вони одружилися в 1872 році. У шлюбі народилися доньки Надія, Тетяна та Віра, син Юрій. Віра Олексіївна Шевцова була прихильником вегетаріанського харчування. Вона годувала сім’ю травами і їх відварами. Друзі Іллі Юхимовича таємно привозили йому м’ясо, з’їдаючи припаси в кімнаті, він прислухався, до кроків, чи не йде дружина. Вони розлучилися через 15 років шлюбу. Другою дружиною художника стала Наталя Нордман. Художник був забезпеченою людиною, однак зайвих витрат собі не дозволяв. Коли він дізнався, що квитки в петербурзьких трамваях вранці стоять п’ятачок, а не гривеник, то намагався в столицю приїжджати вранці. Від постійних перевтом у Рєпіна боліла права рука, а потім зовсім відмовила. Художник навчився писати лівою. А ще придумав підвісну палітру, щоб не тримати її в руках. Пристосування кріпилося за допомогою ременів на попереку. Умираючий Рєпін у забутті не перестаючи водив рукою (лівою — права давно відмовила), вважаючи, що працює над своєї останньою, "красивою, веселою" картиною. Рєпін помер 29 вересня 1930 р. у "Пенатах", де, відповідно до свого розпорядження, і був похований. До дня народження великого художника працівники КЗ"Публічна бібліотека" підготували виставку - "Мені багато було відпущено щастя на землі".

Мужність не виходить з моди ніколи

Вільям Мейкпіс Теккерей, знаменитий англійський прозаїк, народився 18 липня 1811 року в Калькутті. Хлопчика відправили вчитися до Лондона. Після закінчення школи юний Вільям вступив у Кембриджський університет. Однак провчився там лише рік, після чого в 1830 році відправився подорожувати по Європі. У Парижі Теккерей навчався малювання у англійського художника Бонінгтон, що дозволило йому згодом створювати карикатурні ілюстрації до своїх романів. У 1836 році була опублікована його перша книга — буклет «Флора і Зефір». Теккерей також працював у кількох газетах, писав гуморески та сатиричні оповідання. У 1837 році Вільям одружився, але сімейне життя радувала недовго — дружина, народивши двох дочок, зійшла з розуму. До 1840-х років Теккерей писав небагато, і його твори не користувалися особливим успіхом. У 1844 році письменник опублікував значний, але оцінений лише згодом роман «Кар'єра Баррі Ліндона».

Успіх приходить до автора після опублікування в журналі «Панч» «Книги снобів» (1846-1847).

Книга була написана у вищій мірі тонко й іронічно, що привернуло до неї увагу читачів. У 1848 році виходить у світ одне з найзнаменитіших творів письменника — роман «Ярмарок марнославства. Роман без героя».

Після цього Теккерей стає знаменитий, вступивши в конкуренцію з іншим улюбленцем читаючої публіки — Чарльзом Діккенсом. У 1852 році письменник публікує великий історичний роман «Історія Генрі Есмонд».

У 1853 — 1855 роках виходить окремими випусками роман «Ньюкомена. Історія вельми поважного сімейства». Взимку 1854 здоров'я письменника помітно погіршується. Однак він продовжує роботу — пише цикл лекцій «Чотири Георга», з якими виступає в Америці і в Англії. У 1858 — 1859 роках виходить у світ роман «Віргінци», ще через 3 роки роман «Філіп».

У 1860 — 1862 роках Теккерей був редактором журналу «Корнхилл мегезін». Останнім романом Теккерея став «Дені Дюваль», роботу над яким письменник не встиг закінчити.

24 грудня 1864 Уїльям Теккерей помер у Лондоні.

Фонд «Публічної бібліотеки» збільшився!

І знову завдяки мешканцям нашого місця! Колектив «Публічної бібліотеки» висловлює щиру і безмежну вдячність Серікову Віктору Володимировичу, Байдикову Олексію, Васильченко Владиславі Владиславівні та Серьогіній Валентині Василівні за подаровані книги.

Ми впевнені, що ці книжки знайдуть своїх читачів та будуть для них корисними. Всім бажаємо міцного здоров'я, миру, добробуту і затишку у ваших родинах!

У ЗЕЛЕНІ СВЯТА - ПРИЙШЛА ТРІЙЦЯ СВЯТА

Зелені свята наступають, Дівчата м`яту вже збирають, Берізки – наче наречені, І липоньки вже теж зелені, Квітчаймо, друзі, всі оселі, Зробімо ці свята веселі!

В цьому році християнська Трійця – свято на п’ятдесятий день після Великодня – відзначається 20 червня. Трійця – дуже шановане християнське свято. Воно прославляє Святу Трійцю: Бога Отця, Бога Сина і Бога Духа Святого. Святкується Трійця виключно в неділю. Трійцю у народі ще називають Зеленими святами, бо це – початок літа, що символізує розквіт природи й нового життя. Тому церкви та оселі людей прикрашаються до свята різноманітною зеленню – травою, гілками берези, квітами. Віряни йдуть до церкви на одну з найбільш урочистих служб у році. Потім відзначають свято у колі близьких, а також ходять один до одного в гості. Цього дня всі думки мають бути добрими. Вітається благодійність, що йде від чистого серця. Зелені свята здавна вважалися гарним часом для сватання та заручин: мовляв, шлюб буде довгим і міцним. Працівники «Публічної бібліотеки» підготували книжкову виставку-ікебану "У ЗЕЛЕНІ СВЯТА - ПРИЙШЛА ТРІЙЦЯ СВЯТА!". Нехай у кожній оселі на Зелені свята пахне м’ятою та затишком! Добробуту всім і теплого, сонячного літа!

І ЗНОВУ ПОДАРУНКИ!

Співробітники «Публічної бібліотеки» щиро вдячні мешканці нашого міста, Зімак Олені Олександрівні за подаровані книги! Олено Олександрівно, вся ваша література допоможе у відродженні культури та духовному зростанні, і обов’язково буде справжнім скарбом для наших читачів. Книги вже обробляються і зовсім скоро стануть частинкою фонду «Публічної бібліотеки». Бажаємо Вам міцного здоров'я та успіхів!

Світ чарівної книги

Сьогодні в «Публічній бібліотеці» було шумно та весело, бо до нас на екскурсію завітали учні 3-х класів ЗОШ №1 та гість з казкової планети Любка – Книголюбка. Наші маленькі гості не тільки самі дізналися, де живуть книжки, як знайти потрібну літературу на полиці, як треба правильно поводитися з книжками, але й навчили Любку - Книголюбку. Подивилися мультик «Три кота», про те як себе поводити в бібліотеці, грали в ігри, та приймали участь у вікторині. Всім дуже сподобалась цікава та пізнавальна екскурсія.

Моя вишивана спадщина

РОЗГОРТАЮ ЖИТТЯ, МОВ СУВІЙ ПОЛОТНА, ОСЬ МЕРЕЖКА ГРІХІВ І НИЗИНКА ПАДІНЬ, ВЕРХОВИНКА ЖАДАНЬ, ЯВОРІВКА ПРИТАЄНИХ ПРАГНЕНЬ. ДАЛІ - ХРЕСТИКИ ЧОРНІ СТРАЖДАНЬ І ТЕРПІНЬ ТА ЧЕРВОНА СТЕБНІВКА ПАЛКОГО КОХАННЯ. ОСЬ ГЛАДИНКА ЖІНОЧОЇ ЛАСКИ, ПЕРЕТИКАНА ПЕСТОЩІВ З НІЖНІСТЮ. ЦІ НИТКИ, ЦІ ГОЛКИ, НЕЗАРУЧЕНІ ПАЛЬЦІ В НАПЕРСТКАХ. ВСЕ ЖИТТЯ У ШИТВІ, І ШИТТЯ - ЯК ЖИТТЯ. ІРИНА СЕНИК

Всесвітній день вишиванки – свято, що не прив’язане до жодного державного чи релігійного. Воно покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого одягу. Дата проведення святкових заходів кожного року різна, адже відзначається День вишиванки в третій четвер травня. У 2021 році – це 20 травня. Цьогорічний ювілейний День вишиванки пропонується присвятити українській традиційній музиці та екологічним проблемам. Здавна для українців вишиванка відігравала не стільки функцію одягу, як була своєрідним оберегом від різного зла. Тому візерунки на сорочках та сукнях наносили на рукави, коміри і поділ. Своїми особливими узорами та поєднанням кольорів на вишиванках може похвалитися не лише кожен регіон України, а й навіть окремі села.

Сорочки можуть відрізнятися за фасоном, кольором, візерунком. Узори вишивки загалом можна поділити на три великі групи: геометричні, рослинні, тваринні та антропоморфні (такий, що нагадує людину) орнаменти. Рослинні традиційно вишивали на жіночому вишитому одязі, геометричні – на чоловічому. Харківщину з поміж інших регіонів вирізняє те, що орнаменти вишивок виконували саме грубою ниткою – для створення своєрідної рельєфності. Характерний для Харківської губернії мотив вишивки – "Дерево життя". Під мотивом "Дерева" знаходився або зигзагоподібний орнамент (меандр), що символізував підземну воду, або квіти, перевернуті голівками донизу, котрі символізували підземний світ. Існує понад 250 швів, які базуються на 20-ти видах техніки вишивання. Найпопулярнішими є мережання, низь, гладь. Раніше вишивання було виключно жіночим заняттям. Перш ніж братися за роботу дівчина зазвичай постилася, молилася і мила руки. Надзвичайно тонка вишивка "білим на білому" на натільних сорочках була поширена серед європейської знаті й української шляхти. Тривалий час вишивка була своєрідною візиткою людини. За орнаментом і кольорами можна було дізнатися про її вік, сімейний стан, соціальний статус. Приміром, сорочку із вишитими квітами носили лише молоді дівчата. Нині ж вишивка виконує більше декоративну функцію. Українська вишиванка пройшла довгий та часом нелегкий шлях до наших днів. Наші предки залишили нам у спадок величезний скарб. І ми зобов'язані не тільки не втратити цей скарб, а й примножити його та передати у спадок нашим нащадкам. Українська вишиванка – символ родової пам'яті, порядності, вірності та любові, а нині, ще й модний сучасний стильний look!