Головне на світі - це наші діти!

У перший літній день в Україні, як і у всьому світі, відзначають добре і радісне свято – День захисту дітей. Діти – наш найдорожчий скарб, наша радість і наше майбутнє. Дуже хочеться, щоб діти в усьому світі, щохвилини, щодня були радісними та щасливими. Адже дитинство – це пора сподівань та здійснення мрій.

Це свято  бере свій початок з 1 червня 1925 року. Саме цього дня відбулося дві події, які і стали визначальними при виборі дати свята: в Женеві відбулася перша міжнародна конференція, під час якої обговорювалися проблеми дітей, а генконсул Китаю в Сан-Франциско зібрав у місті групу китайських дітей-сиріт і влаштував для них святкування Дуань-у Цзе - свято, яке символізує початок літа.

Офіційно Міжнародний день захисту дітей засновано в 1949 році.

Саме тоді у Парижі відбулася спеціальна сесія Міжнародної демократичної федерації жінок, на якій і було ухвалено рішення заснувати міжнародний День захисту дітей. Це було зумовлено тим, що після Другої світової війни багато неповнолітніх по всьому світу залишилися сиротами, без даху над головою, їжі і з різними захворюваннями.

 Відзначати свято почали з 1950 року, тоді урочисті заходи відбулися в 51 країні. А вже в 1989 році ООН представила Конвенцію з прав дитини.

Немає більшого щастя у світі, аніж посмішки дитини. Піклування про підростаюче покоління, його майбутнє – головний обов’язок батьків, суспільства та держави. Врешті-решт, саме для цього всі ми живемо та працюємо.

Бажаємо миру і злагоди кожній дитині, кожній родині, усій Україні! Наснаги і мудрості батькам, педагогам, дорослим, серця яких сповнені любові до дітей.

Працівники центральної бібліотеки Чугуївської ЦБС до Міжнародного дня захисту дітей підготували книжкову виставку, з книжками з якої можна буде ознайомитися вже після карантинних обмежень.

Селфі у вишиванці

З прадавніх часів вишиванка була для українців не просто одягом. У ній були зашифровані сакральні символи, які зберігають історію народу, його ідентичність. Сьогодні вишивка – ніби стародавній літопис, через який можна доторкнутися до історії та культури кожного куточка України.

Хоча історикам не вдалося точно визначити час започаткування ремесла вишивання, в одному вони одноголосні: у добу палеоліту вишиванка вже була популярною та високо шанувалась серед наших пращурів.

Знавці вишиванки переконують, що символіка елементів вишиванки має дуже сильний вплив на життя того, хто її носить. Геометричні візерунки позначають стихії природи та родючість землі, а рослинні та квіткові орнаменти здавна символізують сімейне щастя, материнську любов. Символічними є не тільки відтінки та форми вишивки, а й полотно та його колір. Традиційно вважали, що білосніжний колір означає цноту та чистоту, червоний символізує життєву силу, зелений – природу та спокій, а чорний – смуток і тугу. Найчастіше одягали білі вишиванки, вони додавали життєрадісності, а чорна вишиванка слугувала для часу посту та жалоби.

Кожен регіон України, а іноді навіть окреме село, має свою особливу вишивку, яка відрізняється від інших технікою та орнаментом. У деяких областях це ремесло любили навіть чоловіки.

День вишиванки  в Україні святкується щороку в третій четвер травня, і цього разу припадає на 21 травня.

СОРОЧКА-ОБЕРІГ

Вишивала мама синіми нитками, —

зацвіли волошки буйно між житами.

Узяла матуся червоненьку нитку, —

запалали маки у пшениці влітку.

Оберіг-сорочку вишила для сина.

Візерунком стали квіти України:

маки та волошки, мальви біля хати.

Долю для дитини вишивала мати.

Шила-вишивали хрестики зелені, —

зашуміло листя на вербі й калині.

Золотилось сонце у розлогій кроні.

Вишивала долю, наче по долоні.

Оберіг-сорочку вишила для сина.

Візерунком стали символи Вкраїни:

і верба, й калина, сонях біля хати.

Щастя для дитини вишивала мати.

Білими по білім вишивала ненька,

до ниток вплітала всю любов серденька.

Дрібно гаптувала росяні мережки,

щоб не заростали у дитинство стежки.

Оберіг-сорочку вишила для сина.

Візерунком стала рідна Україна.

Мамину турботу збереже сорочка,

захистять від лиха хрестиків рядочки.

 Леся Вознюк

Працівники центральної бібліотеки Чугуївської ЦБС до дня вишиванки підготували книжкову виставку та зробили  селфі у вишиванках.

Всіх зі святом!

#Чугуївпамятає

"Вогонь війни - у пам’яті навічно"

Іван Семенович Полюхович

(1933 -2014)

Народився 14 лютого 1933 року в Зарічненському районі на Рівненщині. Там жив та працював до 1990 року. За освітою одержав спеціальність агронома – організатора. Працював заступником голови колгоспу, директором райпобуткомбінату та на інших роботах.

У зв’язку з трагедією на Чорнобильській АЕС, рятуючи здоров’я малих онуків, його сім’я в 1991 році переселилася в м. Чугуїв.

Познайомившись з представниками літературного осередку міста, Іван  Полюхович стає постійним членом поетичного клубу «Свіча». Перша збірка поезій «Друга молодість моя» вийшла у 2002 році. 

9-те травня

В цей день замовкли всі гармати –

Ніхто у бій уже не йшов.

Раділи й плакали солдати,

Що перестала литись кров.

Вітчизна всім салютувала –

Героям мертвим і живим.

Сльозами радість умивалась…

Цей День навіки став святим.

Весна цвіла навколо рясно,

Синів чекали матері,

На шлях виходили завчасно,

Щоб їх зустріти до зорі.

Важкі скінчилися страждання

Народу нашого в війні.

Обійми, сльози і братання

Лились, як води весняні!

Ніщо  не вправі ми забути,

Ми все повинні пам'ятать –

Бійців полеглих пом'янути

І ветеранів привітать!

#Чугуївпамятає

Василь Романович Чугай

1924 - 2005

Понад вісім десятків років прожив в Чугуєві Василь Романович Чугай. Тут до війни закінчив 9 класів Чугуївської середньої школи № 1. В 1943 році пішов на фронт в діючу армію. Пройшов рядовим через все пекло війни, приймав участь в боях за Харків, Орел, форсував Дніпро, визволяв Київ, правобережну Україну і Польщу. Був поранений. Штурмував  Берлін і звільняв Прагу, про це говорять бойові нагороди: ордени «Вітчизняної війни», «Червоної Зірки», медалі «За бойові заслуги», «За взяття Берліна», «За визволення Праги» і ін.

Після війни Василь Романович став вчителем. 42 роки віддав народній освіті. Не раз нагороджувався грамотами обласного відділу народної освіти, Міністерства освіти. Йому присвоєно звання «Відмінник народної освіти України».

У 70-х роках Чугай серйозно захопився поезією.

За видатні заслуги в бойових діях в роки Великої Вітчизняної війни та багаторічну плідну працю в галузі освіти, вагомий внесок у справу виховання дітей і молоді міста Чугуєва, 26 липня 2013, став почесним громадянином міста Чугуєва.

Йому вдячні за незгасиме світло душі, яка подарувала чугуївцям ці прекрасні вірші.

Горячая земля

Вовеки не забудем мы

Войной составленные списки

На безымянные холмы,

На пирамиды-обелиски.

Тогда могильная земля

Еще горячей насыпалась-

Она от крови и огня

Четыре года раскалялась.

Чтоб было воинам теплей,

Чтоб сыновья спокойно спали,

Ее телами матерей,

Слезой горячей согревали.

А потому не холодна -

Тепла солдатская могила:

Хоть далеко ушла война -

Земля поныне не остыла.

Затишье перед боем

Передний край У перелеска

Лужок, не тронутый косой,

Хлеба, колосьями склоняясь,

Стоят нейтральной полосой.

Знать, миномётной косовицы

Дождаться ниве суждено,

А беспризорная пшеница

Роняет тучное зерно.

Уже готовы к бою пушки,

Но в перелеске жизнь своя –

Вовсю старается кукушка,

И нет проблем у соловья.

Бойцам жизнь долгую пророчит

Обманщицы фальшивый счёт,

В траве кузнечики стрекочут,

Покуда сменит пулемёт.

Щебечут птицы, солнце греет,

Снуют трудяги муравьи,

И колокольчик голубеет,

Как будто выдохлись бои.

Хоть погляди, а хоть послушай –

Кругом такая благодать,

Что расчехлённые «катюши»

Не смеют «музыку играть».

Лишь в синем небе объективом,

На землю глядя «свысока»,

Повисла «рама», зацепившись

За кучевые облака.

Глубокий след

У каждого солдата –ветерана,

Хоть с той поры промчалось много лет,

В душе незаживающею раной

Остался от войны глубокий след.

Иной из нас вдруг в полночи проснется

И не уснет до утренней зари,

Когда щемящей болью отзовется

Судьба друзей в бою за Поныри.

Другим – назад нельзя ступить ни шагу.

Чтоб не отдать последнюю версту –

В тяжелых снах бросаются в атаку,

В который раз, штурмуя высоту…

Мы все прошли сквозь горести и беды,

Сдают, слабеют наши тормоза,

Когда оркестр играет «День Победы».

У нас невольно скатится слеза.

Но, как и прежде, держим мы равненье,

Смыкая поредевшие ряды, -

Идет в бессмертье наше поколенье,

И время не сотрет его следы!

#Чугуївпамятає

"Вогонь війни - у пам’яті навічно"

ВОЛОДИМИР ОЛЕКСАНРОВИЧ РОДІОНОВ

поет, прозаїк, публіцист, перекладач

народився 13 лютого 1940 р. в м. Волгограді (Росія). Закінчив Харківський авіаційний інститут. Почесний громадянин м. Чугуїв і Чугуївського району, нагороджений медалями Федерації Космонавтики СРСР ім. М. Рязанського, Федерації Космонавтики Росії ім. І. Кожедуба, медаллю «100 лет военной авиации», медаллю «Дети военного Сталинграда».  Він член Спілки письменників України і Росії, лауреат семи літературних премій. На батьківщині поета, в Волгограді, в школі, де він навчався, відкритий музей на його честь; в музеї історії міста, поруч зі стендом, присвяченому Волгоградке Олександрі Пахмутової, знаходиться стенд Володимира Родіонова. Видано понад 60 збірок творів Родіонова з його поезією, прозою і публіцистикою; він автор в найпрестижніших періодичних виданнях, в тому числі і зарубіжних.

Володимир Олександрович пішов з життя 31 декабря 2018 г.

Побратими

На дорогах війни,

На її перехрестях

Розминались вони

В Сталінградах і Брестах.

І не просто отак

Їм було зустрічаться,

Коли двадцять атак

І солдатам по двадцять.

Впав комбат і солдат

Між вогню і металу.

І «Ні кроку назад!»

Їх навік поєднало.

Перед штурмом

А ніч коротка, зоряна яка!

Набиті диски автоматів,

І рота в білих маскхалатах

Приготувалась до кидка.

В бою нелегко-воїн зна,

Та клятву виконав він свято.

Хай тисяча смертей на брата,

Вітчизна в кожного-одна,

І, посивілу вже від дум,

Солдат свою згадає матір…

Щоб у бою безсмертним стати,

Він рвійно кинеться на штурм!

День Победы

Сегодня праздник у планеты

Велик и ярок –

                            День Победы!

От одного его луча

Слеза горюча, горяча.

И дух оркестров духовых

Роднит погибших и живых.

Мы сердцем пламенным небедны,

Душою доброю не слабы

С наследством нашим –

                                          Днем Победы

И степеней его всех славы.

И я опять в сыновнем ранге,

Покинув отчее крыльцо.

Побуду на отцовском фланге,

Где бой был жарок и свинцов.

И где себя не уберёг

Отец,

           Прикрыв отход соседу…

С берёз хмельной сочится сок

В отцовский мятый котелок…

Пей первым, батя:

                                 «За Победу!»

#Чугуївпамятає
Арт-коллаж "Квітка пам'яті"

#Чугуївпамятає

"Вогонь війни - у пам’яті навічно"

Євген Григорович Шереметьєв

Народився 15 серпня 1951 року в місті Чугуєві в сім'ї працівників громадського харчування. Неповну середню освіту отримав в ЗОШ № 3. Як і у всіх, були романтичні мрії про життя, були грандіозні плани, але хвороба не дала їм здійснитися ...

І тоді Євген віддав свою душу літературі.Твори  улюблених поетів допомогли сформуватися його поглядам, почуттям, людському характеру, поетичному смаку. А потім, коли вже з'явилися перші власні римовані рядки, доля подарувала Е.Шереметьеву  незабутню зустріч з поетесою Любов'ю Сурковою. Вона підтримала і надихнула поета-початківця, допомогла йому оволодіти технікою віршування.

Євген є лауреатом обласного літературного конкурсу.

«Свет неугасимый» - це перша збірка віршів, результат безсонних ночей і невтомного творчого пошуку.

З поетичною творчістю Євгена Шереметьєва ви можете ознайомитися в центральній бібліотеці Чугуївської ЦБС після карантину.

Земной поклон тебе, солдат

Да, он из тех, кто видел ад,

Не раз горел в огне смертельном.

Земной поклон тебе, солдат,

За то, что был Отчизне верным.

За то, что жизнью рисковал,

Дорогой фронтовой шагая.

И на пути врага вставал,

Родную землю защищая.

Не ради славы, орденов,

А ради матушки – державы

Из ран твоих бежала кровь

На белые снега и травы.

И пробудившийся рассвет

Прозрачные кровавил росы

На протяжении тех лет,

Пока войны гремели грозы.

Но ты не струсил, не предал,

Немало претерпел, изведал.

Земной поклон тебе, солдат,

За подвиг твой, за День Победы!

За солнце, небо над землей,

За звезды синевы, что выше,

За дали, что хранят покой

И тишиной разлитой дышат.

Ни шагу назад

Шли мы в бой, не щадя живота.

За все то, что всем сердцем любили,

За все то, чему преданы были,

Мы с гранатой бросались под танк.

Наступая под шквальным огнем,

За наградой при этом не гнались,

За родимую землю сражались

До последнего вздоха с врагом.

Смерть за ними брела по пятам

И порою вперед забегала,

Самых лучших из нас выбирала,

Не давая опомниться нам.

Был приказ, чтоб ни шагу назад,

В рукопашном повязла пехота,

С батальона осталась лишь рота,

Да и ту хоть сейчас в медсанбат.

Но горел, разгорался восход,

И манил к себе отчины запах,

Только мы продвигались на запад,

Веря в то, что победа придет…

Путь к победе

День и тогда с рассвета брал начало,

Только несладким было то жилье –

Огнем войны земля кругом пылала,

И кровь текла с открытых ран ее.

Не шелестели ни листва, ни травы,

Восходы блекли, морщились цветы.

Почти пять лет война без всяких правил,

Шагая, все сметала на пути.

За боем бой – и нету передышки.

Хотя б часок на то, чтоб помечтать.

Но воздух едкий в лица наши дышит,

И дан приказ плацдарм фашистский взять.

И в рост вставали батальоны, роты,

В едином ритме бились их сердца.

И поднимались в воздух самолеты,

Вершились героизма чудеса.

И под орудий громовых раскаты,

В победу веря, душу окрылив,

Защитники Отечества, солдаты

Смертельный бой опять с врагом вели.

И так четыре с лишним года,

Но как же были нелегки они

Для нашего советского народа

Те ночи неспокойные и дни.