среда, 6 мая 2020 г.

#Чугуївпамятає





Василь Романович Чугай

1924 - 2005
Понад вісім десятків років прожив в Чугуєві Василь Романович Чугай. Тут до війни закінчив 9 класів Чугуївської середньої школи № 1. В 1943 році пішов на фронт в діючу армію. Пройшов рядовим через все пекло війни, приймав участь в боях за Харків, Орел, форсував Дніпро, визволяв Київ, правобережну Україну і Польщу. Був поранений. Штурмував  Берлін і звільняв Прагу, про це говорять бойові нагороди: ордени «Вітчизняної війни», «Червоної Зірки», медалі «За бойові заслуги», «За взяття Берліна», «За визволення Праги» і ін.
Після війни Василь Романович став вчителем. 42 роки віддав народній освіті. Не раз нагороджувався грамотами обласного відділу народної освіти, Міністерства освіти. Йому присвоєно звання «Відмінник народної освіти України».
У 70-х роках Чугай серйозно захопився поезією.
За видатні заслуги в бойових діях в роки Великої Вітчизняної війни та багаторічну плідну працю в галузі освіти, вагомий внесок у справу виховання дітей і молоді міста Чугуєва, 26 липня 2013, став почесним громадянином міста Чугуєва.
Йому вдячні за незгасиме світло душі, яка подарувала чугуївцям ці прекрасні вірші.

Горячая земля

Вовеки не забудем мы
Войной составленные списки
На безымянные холмы,
На пирамиды-обелиски.
Тогда могильная земля
Еще горячей насыпалась-
Она от крови и огня
Четыре года раскалялась.
Чтоб было воинам теплей,
Чтоб сыновья спокойно спали,
Ее телами матерей,
Слезой горячей согревали.
А потому не холодна -
Тепла солдатская могила:
Хоть далеко ушла война -
Земля поныне не остыла.


Затишье перед боем

Передний край У перелеска
Лужок, не тронутый косой,
Хлеба, колосьями склоняясь,
Стоят нейтральной полосой.

Знать, миномётной косовицы
Дождаться ниве суждено,
А беспризорная пшеница
Роняет тучное зерно.

Уже готовы к бою пушки,
Но в перелеске жизнь своя –
Вовсю старается кукушка,
И нет проблем у соловья.

Бойцам жизнь долгую пророчит
Обманщицы фальшивый счёт,
В траве кузнечики стрекочут,
Покуда сменит пулемёт.

Щебечут птицы, солнце греет,
Снуют трудяги муравьи,
И колокольчик голубеет,
Как будто выдохлись бои.
Хоть погляди, а хоть послушай –
Кругом такая благодать,
Что расчехлённые «катюши»
Не смеют «музыку играть».

Лишь в синем небе объективом,
На землю глядя «свысока»,
Повисла «рама», зацепившись
За кучевые облака.


Глубокий след

У каждого солдата –ветерана,
Хоть с той поры промчалось много лет,
В душе незаживающею раной
Остался от войны глубокий след.
Иной из нас вдруг в полночи проснется
И не уснет до утренней зари,
Когда щемящей болью отзовется
Судьба друзей в бою за Поныри.
Другим – назад нельзя ступить ни шагу.
Чтоб не отдать последнюю версту –
В тяжелых снах бросаются в атаку,
В который раз, штурмуя высоту…
Мы все прошли сквозь горести и беды,
Сдают, слабеют наши тормоза,
Когда оркестр играет «День Победы».
У нас невольно скатится слеза.
Но, как и прежде, держим мы равненье,
Смыкая поредевшие ряды, -
Идет в бессмертье наше поколенье,
И время не сотрет его следы!



Комментариев нет:

Отправить комментарий

УВАГА, НОВИНКА!

З пилу з жару до нашої бібліотеки потрапила книга відомого історика-лінгвіста, яка розкриває тему походження української мови та етноса в ці...